Іноді я не розумію: менти просто придурюються, чи це специфіка роботи накладає на їхні розумові здібності свій глибокий відбиток? Чому цілком адекватні люди, влаштувавшись працювати «стражем порядку», перетворюються у кращому випадку на недоумкуватих та твердолобих, а у гіршому – на рідкісних садистів та падлюк?

Саме так сталося з одним моїм однокласником. У свій час ми разом бігали на дівки, слухали Башлачова та Висоцького, розмовляли про Гашека, Булгакова і Вінтмана… Але потім він вступив до одного вищого мєнтовського навчального закладу.

Тепер мені нема про що з ним поговорити. Він нині любить із захватом розповідати, як міліцейські патрулі весело і дотепно х..рять ногами випадкових бомжів, як перевертають та топчуть ящики з цигарками у бабусь, що торгують у переходах. Як фігачать наглих бандитів головою об стінку камери, або заливають затриманому пляшку горілки в горлянку…

Він вже не слухає рок і бардів, не читає віршів. Тепер – тільки шансон (Азнавур, мабуть, у труні перевертається), і ніяких книжок. Щоб не думати.

Такий довгий вступ був необхідний для того, щоб описати мої почуття від прочитання тєлєги, якою начальник відділу зв’язків з громадськістю ГУМУС у м. Києві Володимир Поліщук відреагував на мою статтю «Історія про те, чому міліцію називають «мусорами».
Коротко кажучи, мені здається, що пан Поліщук або свідомо «косить під шланга», або й насправді трошки «не доганяє», або рівень його цинізму просто зашкалює.

Не буду цитувати вступну частину опусу речника столичної міліції. Там достатньо багато цікавих і пафосних речей, які годяться для окремого підручника з реабілітації комплексу неповноцінності працівників правоохоронних органів. Процитую ту частину, де пан Поліщук описує інцидент на Оболоні:

«Повернімося до того злощасного підземного переходу на Оболоні. Виконуючи свої іноді й невдячні обов’язки, працівники батальйону патрульної служби роблять зауваження бабусям, ті починають збирати свої пожитки. Знають, що міліціонери підуть і знову можна буде розкласти їх на підлогу в цьому або іншому місці підземки. Аж тут з’являється молодик напідпитку, який «справедливо» обурюється вимогами правоохоронців. Робін Гуд під градусом каже торговкам: «Що ви їх слухаєте… Менти – козли». Лунає й інша ненормативна лексика. Старший наряду зауважує: «Хлопче, якщо випив надміру, краще йди додому».

Як кажуть, що не слово – то перлина.

По-перше, інцидент у підземному переході біля станції метро «Оболонь» злощасним можна назвати лише з точки зору потерпілого. СПРАВЖНЬОГО потерпілого, Владислава Галкіна, а не трійки тих без перебільшення мусорів, які фігачили його ногами прямо на місці подій, а тоді цілу ніч – у районному відділку міліції. Поліщук же, очевидно, це слово вживає стосовно трьох лобів у формі, яких ледь не розірвав на шматки розгніваний натовп. Ще б пак – не встигли до пуття «защемити» якогось лоха, як мусили тікати та ховатися по чужим машинам. «Заберіть мене звідси, мені страшно!», - скиглив один з них у телефон. «Нашла коса на камєнь, стєкло на кірпіч», - як співав колись Кінчев.

По-друге, тільки або наївний, або геть цинічний міліцейський прес-секретар міг вжити фразу «працівники батальйону патрульної служби роблять зауваження бабусям». І у цьому конкретному випадку, і у багатьох інших ці «зауваження» означають «пару слов бєз падєжей», як співав Висоцький, та перевертання ногами ящиків та сумок тих бабусь. Безперечно, торгівля у підземному переході – дія незаконна, але яким чином це виправдовує таку поведінку «правоохоронців»? більше того, я відкрию панові Поліщукові велику таємницю: мєнти зазвичай БЕРУТЬ з цих бабусь гроші за можливість стояти у переході зі своїми огірками-цигарками. Щоправда, останніх це аж ніяк не рятує від копнів та матюків з боку стражів порядку, коли їм потрібно «очистити» перехід перед перевіркою.

Щодо «Робін Гуда під градусом», то тут варто теж сказати кілька слів. Якщо б пан Поліщук взяв на себе працю погортати матеріали справи Галкіна, то він би знав, що жодних даних медичної експертизи, які б доводили, що Владилав був п’яний, не існує. Ці усі «версії» виникли виключно з його ж власних слів. А як «вибивалися» у Галкіна свідчення проти себе – я вже писав.

Гомеричний регіт у всіх, хто хоч раз у житті перетинався з міліцією хоча б побіжно, повинна викликати упевненість пана Поліщука у тому, що його колеги й справді сказали Владу: «Хлопче, якщо випив надміру, краще йди додому». Це як у тому анекдоті:

У одному дитсадку діти несподівано почали люто лаятися. Вихователі і батьки не можуть зрозуміти, звідки діти почули такі слова. Аж раптом виясняється, що вранці двоє електриків у садочку щось там ремонтували. От їх викликають і просять розповісти, як воно все було, хто що говорив і т.п. Один розповідає:

- Вася поліз на стрємянку з паяльником, а я знизу тримав. Аж тут мені на голову почало капати розплавлене олово. Але хіба я матюкався? Ні! Я йому чемно і виховано казав: «Вася, хіба ти не бачиш, що твоєму напарникові на голову капає розплавлене олово? Обережніше, будь ласка!».

…Далі Володимир Поліщук у своєму опусі пафосно розмірковує про етику журналіста, яку я порушив, про однобокість викладу подій і тому подібне. Хотілося б однак зауважити, що журналістська етика точно так само передбачає, щоб подібні «атвєткі», як поліщукова, надсилалися на адресу видання, на якому з’явилася дискусійна публікація. Спєциально для дєтєй пріроди уточню: дружній «Інфопорну» сайт «ОРД» передрукував мою статтю, вказавши внизу тексту посилання на першоджерело. А то виходить так, ніби пан Поліщук хоче відповісти на закиди журналістів, але щоб тільки вони про це випадково не дізналися. А щодо однобокості – то панові речнику краще було б лічити свої блохи, аніж шукати їх на інших.

Взагалі, я ледь не просльозився, читаючи про те, як «офіцер міліції саме перевіряв наряди, коли сталися події, так красномовно описані авторами публікацій на «ОРД» та «Україні кримінальній». Він розповів, як його підлеглого – 21-річного патрульного смикали за одяг перехожі, котрі не бачили початку конфлікту, але вирішили вже під час затримання п’яного хулігана втрутитися в дії правоохоронців.  Далі у своїх заявах вони так і не змогли пояснити, чому стали на бік правопорушника. Одна з жінок у райуправлінні емоційно повідомляла, що в неї на телефон записано «бєспрєдел ментів». Її попросили продемонструвати запис, аби долучити його до матеріалів. Виявилося, що камера її мобільного зафіксувала образи в бік міліціонерів, відірвані погони, лайку та погрози».

З цього приводу теж хотілося зауважити кілька моментів.

По-перше, офіцер міліції не випадково перевіряв наряди, а приїхав на виклик по телефону («Заберіть мене звідси, мені страшно!»).

По-друге, якраз більшість перехожих бачили початок конфлікту, і вони повністю підтверджують слова саме Владислава Галкіна, а не ментів. Власне, тому вони й стали на бік справжнього потерпілого – коли побачили, що стражі порядку без зайвих слів почали його утрьох товкти. І саме тому люди поїхали до Оболонського райвідділку слідом за міліцейським авто з затриманим – бо розуміли, що далі буде ще крутіше, і хлопця реально катуватимуть. Як ви думаєте, пане Поліщук – звідки у випадкових перехожих, які не бачили початку конфлікту, таке чітке уявлення про ймовірні подальші події? Думаю, просто усі добре знають нашу міліцію.

Проте, припускаю, пан Поліщук просто не в курсі того, що свідки подій у Оболонському райвідділку написали кілька заяв щодо побиття Галкіна ментами. Тому рекомендую панові речникові звернутися до своїх колег і розпитати – куди ж ці заяви потім поділися? Часом не пішли «в розход» - як такі, що суперечать офіційній версії? Але марно старатися. Свідки подій вже дали свою згоду виступити у суді.

І насамкінець повторю те, про що вже не раз писав. Міліція перетворюється із правозахисної державної структури у відверто бандитську організацію кланового типу. П’яні мєнти давлять людей своїми не за доходами шикарними авто, б’ють на вулицях і вдома, катують та знущаються над тими, хто посмів їм заперечити. При цьому всьому вони претендують на те, щоб платники податків їх утримували, а МВС є єдиним силовим відомством, якому уряд нині не урізав бюджет.

Але чи цього хочуть платники податків за свої гроші? Дуже сумніваюся.

Те, що ми бачимо зараз – нам не потрібно. Нам не потрібні мєнти.

Нам потрібна МІЛІЦІЯ.

Володимир Бородай